Готовится к публикации статья о биоэтике Кухарчук А.Л.

Біоетика — це не емоційне сприйняття певною проблеми однією конкретною людиною або групою людин, а наука. На відміну від законів, які регламентують дозвіл чи заборону на розробку деяких напрямків або технологій клітинної трансплантації, біоетика повинна намагатися досягнути консенсусу у суспільстві в період поки ще недосконалого законодавства. Адже в усі часи розвиток прогресу завжди визначався наукою, яка у зв'язці "наука-білетика-закон" ніколи не стояла на другому чи третьому місці. Саме наука визначає розвиток інших двох компонентів.

З відкриттям ембріональних стовбурових клітин і розвитком клітинної трансплантації зазнають зруйнування традиційні закони, догми і парадигми біології, що викликає неоднозначне ставлення до цього нового напрямку регенераційної медицини не лише фахівців, але й суспільства в цілому. До речі, це характерно для всіх країн світу, про що у цьому році йшлося на Міжнародному конгресі з трансплантології в Глазго.

На сьогодні існує кілька міжнародних документів, які регламентують роботу в галузі біотехнологій. Серед них "Керівництво комітету з біоетики США", "Керівництво з біоетики Великої Британії", документ ВООЗ "Про керівні принципи медичної генетики і біотехнології". Документ ЮНЕСКО "Біоетика. Міжнародні аспекти" є підсумком співпраці 52 держав на рівні керівників міністерств. Статус Універсальної декларації отримав документ "Про геном людини і права людини" (1999 р.), який чітко забороняє лише одне — репродуктивне клонування, тобто створення генокопії людини з її власної клітини.

Безумовно, Універсальна декларація впливає на політику країн стосовно питань біоетики в галузі клітинної трансплантології. Однак кожна країна модифікує її залежно від діючих законів та існуючих у суспільстві переконань. Наприклад, Німеччина забороняє отримання ембріональних стовбурових клітин, але дозволяє працювати з ними, якщо клітини отримані в інших країнах. Швейцарія не дозволяє працювати з клітинами ранніх зародків, а також забороняє терапевтичне клонування стовбурових клітин із бластоцист людини, тоді як у Франції, Великої Британії, Бельгії і Швеції терапевтичне клонування не заборонено.

У Ізраїлі — країні з усталеними релігійними традиціями оголошено п'ятирічний мораторій на репродуктивне клонування, проте дослідження з метою терапевтичного клонування і створення банків клітин для трансплантації не регламентовано. Клітинна трансплантація тлумачиться на підставі Ветхого завіту, де сказано, що Бог створив пшеничне зерно, щоб людина навчилася робити з нього хліб насущній. Тобто ембріональні стовбурові клітини розглядаються як джерело клітин для організму хворої людини.

У США всі маніпуляції з ембріональними стовбуровими клітинами заборонені державою. Водночас кожен штат може вносити свої поправки. Зокрема, Каліфорнія є лідером у розробці методик клітинної трансплантації, оскільки там дозволені всі клітинні технології, крім репродуктивного клонування. Одним із ефектів клітинної терапії є, по меншій мірі, зовнішнє омолодження. Тому зірки Голівуду і дві третини американців, які є прихильниками терапевтичного клонування, спромагаються пресингувати президента країни стосовно послаблення вимог законів з клітинної трансплантації. Найсуворішими останні є в Японії, де за репродуктивне клонування встановлений штраф у $ 90000 і 10 років позбавлення волі. Однак і тут можна працювати із зародками, які залишаються після штучного запліднення.

Щодо країн СНД, то в Росії репродуктивне клонування заборонено тимчасово, в Україні не існує обмежень на терапевтичне клонування, а статус раннього зародка не має визначеної юридичної норми. Тому права людини не поширюються на період її внутрішньоутробного розвитку.

На мою думку, питання біоетики повинні відпрацюватися одночасно з розвитком експериментальної і практичної клітинної трансплантології, виконуючи роль буфера, що дозволяє отримати максимум корисних знань при мінімумі можливих зловживань. Тобто біоетика клітинної трансплантації повинна бути гнучкою, динамічною, здатною до розвитку, а не уявляти собою сукупність залізобетонних норм, які, за історією розвитку медицини, здатні принести розвитку науки і суспільства лише шкоду.

Займатися питаннями біоетики повинні обізнані фахівці, які безпосередньо працюють, а також ті, які не працюють у галузі практичної клітинної трансплантолгії. Наприклад, Карлос де Соль, голова комітету Ради Європи з питань біоетики, за фахом юрист. Проблемою використання стовбурових клітин у біомедичних наукових дослідженнях і клініці таж мають займатися фахівці, які опираються у своїй роботі на міжнародний науково-практичний досвід.

Стосовно роботи нашої групи, то дослідження, які були розпочати два роки тому, і за результати яких нас критикували у деяких засобах масової інформації (головним чином, за брак наукових статей, яких сьогодні ми маємо понад 20), продовжуються і нині. Розроблена нами методика переінсталяції імунної системи успішно апробована на експериментальних моделях гломерулонефриту і ревматоїдного артриту. Крім того, після введення ембріональних плюріпотентних прогеніторних клітин у спонтанно гіпертензивних щурів нормалізується артеріальний тиск, що триває впродовж одного місяця, а вдосконалення методики клітинної трансплантації дозволило усунути артеріальную гіпертензію майже на півроку. Ефект Кухарчука-Радченка-Сірмана отримав підтвердження в роботах закордонних вчених. У останніх публікаціях і виступах на міжнародних наукових форумах нами запропонована експериментально перевірена нова теорія старіння організму людини — теорія виснаження стовбурових просторів. Отже, робота триває.